Інтерв’ю з рухом Авангард

1) Вітаємо! Розкажіть, будь-ласка, про вас, ваш довоєнний життєвий шлях, організацію до якої ви маєте відношення.
– Добрий час! Моя погрємуха – Генон. Щодо минувшого життя – до авантюрного, правого світогляду я прийшов емпіричним шляхом. А загалом тут суттєво якраз тільки моє перебування в Авангарді(АКС) – об’єднанню правих авантюристів. До війни організація займаласяя вихованням молоді і створенням братерської спільноти об’єднаної спільними цінностями – вишколи, єдиноборства, походи по теренах Батьківщини, акції за все хороше і проти всього поганого. Також важливим напрямком є й створення культурного середовища – учасники займалися перекладами творів інтелектуальної правиці Європи, давали лекції, пару років тому почав виходити журнал Вістник Авангарду і зараз, не дивлячись на участь авангардистів у війні, вільний час деякі з них зайнятті написанням статтів, перекладами і освоєнням нових знань.

2) Ми знаємо, що ви пройшли тривалий шлях на фронті. Розкажіть про свій бойовий досвід. Як він резонує з “романтичними” творами Юнгера, Барбюса чи Олдінгтона на цю тему?
– Так, пощастило доволі довго пробути неураженим. Частково це тому, що спочатку попав в мінометний підрозділ – на другій лінії фронту дещо спокійніше. Але коли сталася нагода, перейшов до штурмовиків, бо відчував поклик до цього діла. З того моменту й буду рахувати бойовий досвід. По перше це позиціонка зимою-весною, з підарами на відстані декілька сот метрів, артобстрілами, всюдисущими мишами й брудом. По друге штурми позицій в полях і лісосмугах весною-літом. Під майже неспинним вогнем з неба, боротьбою із страхом і несприятливими умовами, близькими контактами з ворогом, пострілами з гранатометів по бліндажам, перекидуванням гранатами, завжди присутніми Смертю і Фортуной. Всі штурми за моєї участі були вдалими, хоча радше сказати – задачі були виконаними, бо смерть і каліцтва товаришів – дуже гірка „вдача”. Щодо успіху штурмів, йому можна завдячити якраз через ідейність бригади і її свободний, не дивлячись на умови сучасної війни, дух.
З творами наведених авторів мій досвід ніяк не резонує, бо з них я захопив тільки Юнгера і то по вершечках. Але так як в питанні є термін „романтичний твір”, а автори писали про війну, то скажу що саме романтики на передовій, лишилось доволі мало. Самі посудіть – все рідше зустрічаються клятви та обітниці, двобої, сміливість спрацьовує лише за жосткої взаємодії між підрозділами, артилерія і дрони несуть піхоті погибель вцілому не дивлячись на її якості. Не скажу що дух романтизму покинув поля боїв але став значно примарнішим. А щодо авторів, корисніше буде прочитати „Метаморфози” Апулєя, якісь саги чи міфи, щоб зрозуміти, що життя за будь яких умов гра, а з романтичними поглядами і очікуваннями треба бути обережніше(хоч я і сам романтик в якійсь мірі) – часто вони стають на заваді вирішенню життєвих ситуацій.

3) Скільки ви вбили на війні? Розкажіть польській публіці про те, як це резонує з вашим життям.
– Та трьох точно. Може ще когось але то скрито туманом війни бо більшість боїв, це сліпі перестрілки. Зате одного взорвав з РПГ у бліндажі. До мого життя це має мало відношення, бо ні зараз, ні тоді я майже нічого не відчув, бувши ніби стороннім спостерігачем, хоча в звичайному житті мені буває доволі складно нанести комусь шкоду, навіть за необхідності. На війні ж стоїть питання життя, помсти за загиблих товаришів та й просто зіткнення з кокретним і давнім ворогом.

4) Як ви втратили кінцівку, що ви відчули та з якими проблемами ви стикаєтесь зараз? Якщо можливо, розкажіть як проявляються контузії в повсякденному житті?
– В мене ампутація ноги нижче коліна, тож можна сказати, що пощастило – буде протез – буде життя. Втратив я стопу при штурмі позицій ворога на дорозі до Андріївки, моє відділення вже виконало задачу по захопленню участку, назначеного нам командуванням, ми просиділи декілька годин під плотними обстрілами, поки нас не змінили і вже на відході за метрів 50 від місця де проходив фронт я наступив на протипіхотну міну. Нащастя друга нога, пахова зона не були уражені, наскільки можу судити, мене навіть майже не контузило. Я знаходивсь у свідомості, здається було дуже боляче, товаришем був одразу накладений турнікет і ми поковиляли собі чимдуж далі від передових позицій.
Основна проблема в тому що я більше не можу штурмувать підарів, другорядна – що я не можу пійти в далеку прогулянку чи похід, ну і фантомні болі мучать іноді. Ще от зараз випав сніг і ожеледиця і поки кур’єр пошти не принесе мені шипи на милиці, на вулицю висуватись бажання нема) Щодо контузій, тут мені пощастило – не раз глох від розривів, іноді вони були так близько, що все що бачив – це дим і спалах але чуттєвих наслідків не маю.

5) Трохи повертаючись до вашої організації. На яких засадах вона стоїть, що вас приваблює?
– Фундаментом для Авангарду є люди, які в пошуку шляхів до авантюрно-героїчних реальностей, що в сучасному світі майже відсутні. Чесноти героя – чесноти авангардиста.

6) Розкажіть про бойовий шлях, який ви пройшли саме з організацією, як вона вам допомогла? Ми також знаємо, що у вас є пантеон загиблих товаришів, чи можете ви розповісти про нього?
– Основна частина авангардистів воює у складі 78 полку ДШВ, тож мій військовий шлях проходить відокремлено від братів. Але й тут, у 3ій штурмовій, є група товаришів – авангардист з ротної аеророзвідки, веде нас на штурми, забезпечуючи очі в небі, друг Яд займається оснащенням вибухівки для дронів, також декілька друзів роззосереджено в артилерії і інших підрозділах. Звісно ми всі обмінюємся досвідом, враженнями, жартами.
Про пантеон загиблих – всі загиблі авангардисти мали місце в долі свого народу, подібно до воїнів прошлих часів, стали більшими ніж особистості і пам’ять про них повинна рухати покоління вперед. Знаєте, нещодавно якийсь жмих в інтернетах сказав, шо йому неподобається, коли українські міста від меморіалів і пам’ятних місць стають йому подібними на кладовища але так і повинно бути, бо загиблі вказують нам на те, хто ми є, що чекає кожну людину і плекають жагу помсти в достойних людях. Тож ми пам’ятаємо про полеглих братів проводимо, пам’ятний день на теренах Холодного Яру. Деяких з них я знав і нажаль не встиг в повній мірі осягнути, через пригоди, нашу дружбу, деяких бачив тільки на фотографіях і в спільних чатах та не сумніваюсь в їх достоїнстві, бо маєм спільний шлях. Всім воїнам, загинувшим за волю українського народу пам’ять і слава!

7) У Польщі найбільшим правим видавництвом є 3DOM. Розкажіть побільше нашим читачам про „Пломінь”, яким опікується ваша організація. Що ви читали з їх тиражів та що можете порадити нашим читачам?
– «Знаю, хто я: я палаю
Невтоленний, сам згораю.
У вогні своїх бажань.
Що схоплю — вогнем засяє
Кину — в попіл, і зникає
Пломінь я — нема вагань».

Видавництво засноване у 2018 році. Вже зробило і продовжує робити значний вклад в публіцистику європейського літературного наслідства в Україні. Основною тематикою книг є філософія, історія, дослідження європейської правиці і воєн.
З книг видавництва мною освоєно лише „Бунтівне сердце” Домініка Веннера. Наскільки можу судити – доволі чесний історично-мілітарний очерк „зсередини” і дослідження подій Алжирської війни, її причин і наслідків для суспільства Франції і Європи вцілому. Тож раджу її.

8) Ваша організація використовувала лозунг „Повторимо Коліївщину”. Який сенс ви в це вкладаєте, та яка ваша думка на стосунок українсько-польських відносин загалом?
– Тут ніякого складного чи ворожого до конкретних народів змісту – Коліївщина і гайдамацький повстанський рух є відповіддю на пригнічення народу, його віри і устоїв з боку панів і духовенства. Для мене дух цього повстання родствений лицарсько-крест’янським повстанням середньовічча де дві верстви населення – воїни і селяни, повстали проти централізації влади, надмірного контролю і стяжатєльств імперій і церкви.

9) Нам відомо про вашу співпрацю з Албанською Третьою Позицією. Які ще організації з вами співпрацюють?
– До війни і зараз, дружніми і близькими нам є Карпатська Січ, реформована Традиція і Порядок, також той же Пломінь як платформа і одна з цивільних опор.

10) Яка ваша думка щодо перспективи розвитку цієї війни та її завершення? Яким чином поразка/перемога повпливає на Україну?
– Перспективи розвитку туманні, українське військо дуже вдячне за допомогу європейській спільноті але мов спрутом на весь світ, в тому числі всередині самої України, розкинулася отрута підарського каганату і ідеологій що засліплюють людей чи роблять з них сикунів. Ми віримо в краще але готуємось до найгіршого. Може все переросте в глобальну війну, може воно й накраще, може все завершиться недобре, хто зна. Наразі не думаю, що можлива повна поразка України але будь який договорняк лише відстрочить подальшу підарську експансію на захід, пам’ятаєте кордони совка після другої світової?😉 Перемога ж дозволить нам вибудувати країну для українського народу, дружню Європі.

11) І наостанок, перед завершенням цього інтервью. Що ви думаєте робити після втрати кінцівки?

– Зараз чекаю на протез і планую максимально його освоїти, зрозуміти на що я здатний і відштовхуючись від цього або повернутися в армію в тій чи іншій ролі(ех, вже не поштурмувать) або вже будувати якейсь цивільне життя не забуваючи про війну і суспільство.

12) По традиції нашого порталу, останнє слово за гостем.
– Пийте молоко, не нехтуйте пригодами.